Нарис історії сторінка 4

Сезон 1968-69 років.

Перше десятиліття театру. Як майже кожного року, першого квітня прем'єра вистави у переповненій актовій залі КПІ. Називається вона "П'ять кроків крізь усмішку". Усміхнений погляд на п'ять років навчання в інституті. Я вибрав найкращі, різні за тематикою і сценічним рішенням мініатюри, які ми грали протягом десяти років, і з них скомпонував виставу. Грали увесь квітень. Запрошення роздавали усім бажаючим і не тільки в інституті. Але ніколи не перевіряли запрошення на вході. Кожен міг сісти на вільне місце, як не було таких місць, стояли і сиділи в проходах.

У святковій виставі, яку я ставив разом із братом Євгеном, грали Світлана Пєркіна, Алла Рибак, Валентина Бандурко, Ірина Петренюк, Оля Пуцкова (дружина музичного керівника театру Олександра Циганова), Ірина Шиняєва, Валя Трубецька, Володя Устьянов, Саша Нікандров, Коля Аболяєв, Гриша Чижський, Валерій Топал, Віталій Крюков, Вячеслав Андрющенко, Євген Іващенко і я. Музичний ансамбль: Олександр Циганов (фортепіано), Володимир Гончаренко (гітара) і Михайло Човновий (контрабас). Трохи пізніше Свєта Пєркіна і Володя Гончаренко побралися. То було перше театральне весілля.

Цю ж виставу повезли ми і на регіональний фестиваль СТЕМів у місто Горький (зараз Нижній Новгород), де вперше, але не в останнє, зіткнулись із тіньовою стороною театральних фестивалів і конкурсів. А сталося ось що. На фестивалі ми мали кілька позаконкурсних вистав у різних вузах і клубах міста. Глядачі купували квитки, таким чином оргкомітет компенсував свої витрати на проведення фестивалю. Скрізь - море сміху і шквал емоцій. Через такий хороший прийом виступаємо чи не найбільше серед усіх театрів-учасників.

Граємо цю ж виставу і на конкурсі. У залі чомусь дуже мало глядачів, в основному, тільки учасники інших театрів, тобто "конкуренти". Мертва тиша. Ніякої реакції. Повна обструкція! Спочатку від несподіванки - у нас мало не шок. Може, ми щось граємо не так? Вчора ж грали точно так і "на ура". Зрозуміли. Зібрались. Грали на власному ентузіазмі. Дехто в залі не витримував і прискав зі сміху. Але аплодисментів ніяких.

В рамках фестивалю жвава теоретична дискусія про студентський театральний рух. Озираючись на нас, "теоретики" ганьблять комедію, називаючи її дитинством СТЕМів. Справжні театри повинні йти далі! До драми. До сучасного модернізму. До завтрашнього. Як приклад - показані на фестивалі абсолютно нудні вистави з придур'ю - потуги в стилі Ежена Іонеско. А скільки апломбу! "Вам не сподобалось? Ви просто не доросли! Це не ваш рівень". Мене це зачепило, і я виступив досить різко. Почав з цитати Льва Толстого: "Гумор - велика сила. Ніщо так не зближує людей, як добрий сміх без образ. А в зближенні людей - головна задача мистецтва". Посилаючись на класиків і просто на розумних авторів, обгрунтував не просто законність існування комедії, а й її унікальність в людській культурі, а головне - у складності її створення і постановки. Викликати у глядача сльози значно легше, ніж сміх. Тому в світовій драматургії співвідношення комедій і не комедій - менше, ніж 1:10. Апологети ж новаторства, які тут виступають, просто не в змозі написати і поставити щось розумне і смішне, тому їм нічого не лишається як мучити глядача модерновими вибриками. А ЕТА був, є і буде комедійним театром. Як писав колись Франсуа Ларошфуко: "Краще посміятися, не будучи щасливим, ніж померти, не посміявшись". Що тут почалось! Але ми вели себе гідно. Я ще зауважив: "Час покаже, хто правий." Час показав - ми працюємо 45-й років, а наших опонентів давно вже і слід прочах.

До речі, наша Світлана Пєркіна отримала Диплом і Приз за кращу жіночу роль на цьому фестивалі.

І хоч голова жюрі москвич професор Ю.Дмитрієв на завершенні дискусії практично підтримав нашу тезу і говорив багато приємного на адресу ЕТА, у нас з'явилася відраза до всяких фестивалів і конкурсів. Нам була огидна їх атмосфера заздрощів і несправедливої боротьби за лауреатство. Вирішили - не їздити більше ані на які фестивалі і конкурси СТЕМів.

До речі, професор Ю.Дмитрієв сказав ще й таке: "Якби навіть не оголошували, звідки театр ЕТА, ніхто б не сумнівався, що він з України. (А грали ми і співали російською!) Бо тільки українцям притаманне таке поєднання веселого і дошкульного гумору з унікальною пісенністю".

На банкеті на честь завершення фестивалю представники багатьох театрів (окрім лауреатів) підходили до нашого столу, освідчувались у симпатіях. Люди з Оргкомітету зачитували вітання-епіграми на кожен театр. Нам присвятили таку:

"Жить в Киеве ни капельки не страшненько, Есть в Киеве "Динамо" и Иващенко".

Сезон 1969-70 років.

Я написав виставу з новим ходом - "Запитуйте - відповідаємо". На перших виставах я, як автор і ведучий, виходив на сцену і запитував глядачів, про що їм болить. Аналізуючи, трохи імпровізував у гуморі, і як театральний коментар до думок глядачів ми грали певну мініатюру.

Пізніше глядачам перед виставою роздавалися спеціальні анкети із запитаннями, на які глядачі коротко відповідали. Анкети збирались, відповіді гумористично коментувались. Тим самим глядач настроювався на певну тему, на певну проблему соціального життя. Тому мініатюри, які ми грали, сприймалися дуже живо і весело. Глядач наче був співавтором.

Наприклад, наївна першокурсниця (Наталя Чорногуб) питала: "Навіщо п'ють горілку? Якщо п'ють, щоб п'яніти, то навіщо закушують? Якщо закушують, щоб не п'яніти, то навіщо п'ють?" У відповідь четверо алкашів із сценки "Квартет" (перші виконавці Коля Аболяєв, Володимир Устьянов, Олександр Нікандров і Євген Іващенко) дуже весело і щиро пояснювали, чому і навіщо вони п'ють. До речі, цей номер побачив один з кращих акторів-читців Укрконцерту Олекса Срібний і попросив переробити його "під нього", як виконавця, і кілька років потому номер "Квартет" смішив тисячі глядачів на концертах в Україні і в усьому СРСР.

Вистава вийшла гострою, дотепною і була в репертуарі театру три роки. Пізніше в "Квартеті" разом з Євгеном Іващенком прекрасно показали себе актори нового покоління Олександр Ніжерадзе, Євген Кузін і Віктор Олійник.

У цьому ж сезоні - перша поїздка за тисячі кілометрів до Томська. У складі великої делегації ЕТА, танцювальний колектив і група солістів. Кілька виступів і у складі збірного концерту, і окремою виставою. Дивовижний прийом! Атмосфера свята. Ректор Томського політехнічного був хворий, прийшов на зустріч з температурою, а після вистави піднявся на сцену і повідомив залу, що сміх його вилікував.

Нас возили на заміську базу відпочинку, пригощали катанням на лижах, російською лазнею, сибірськими стравами. Студентам чи не найбільше запам'ятались "шведські столи", які нам влаштували щедрі господарі.

У цьому ж сезоні ЕТА став лауреатом конкурсу самодіяльних театрів Києва, присвяченого 100-річчю народження Леніна і 25-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні.